Бібліотечна година: «Солдат війни не вибирає»

Спогади про односельця воїна-інтернаціоналіста Алєксєєва Валерія Олексійовича.
Афганістан – ти край війни і крові,
тих молодих завзятих юнаків,
в котрих у грудях полум’я любові,
горить допоки дух їх не дотлів.
Афганістан – проклятий ти батьками,
всіх тих синів, котрих ти вербував.
Бо їх серця скривавлені ножами,
у кожну мить, як воїн помирав.
За що ж боролись, що там здобували?
Добробут, волю, Боже, це ж вуаль?
Прокляті битви, що життя ламали,
несли в собі лиш сльози і печаль.
Афганські гори, кров’ю, ви, омиті,
тих юних тіл, що гинули в бою.
І, ви пекельні, горем оповиті,
а мертвим душам місце у раю.
Ви відчували запах смерті в битві,
і кожен спраглий подих до життя,
жага і віра, сплетені в молитві,
думки юнців, їх щире каяття.
Афганістан – твоя війна це сльози,
братів, сестер і ледь живих батьків,
жахлива спека і страшні морози,
навіки в пам’яті відважних юнаків.
Пройшли роки, війну ж ту не забути,
бо кожен воїн, що вернувсь живим
згадає тих кого не повернути
бо й вірний друг там згинув молодим.